Книга бельгійського історика та письменника Давида Ван Рейбрука «Проти виборів» була написана у 2013 році, а післямова додана у 2016 році після праймеріз, на яких кандидатом від Республіканської партії став Дональд Трамп. Автор констатує сумний факт: демократія перебуває у глибокій кризі.
Демократія сьогодні вважається найпопулярнішою формою правління у світі, хоча лише 70 років тому, у період між двома світовими війнами, у неї майже ніхто не вірив. Про яку ж кризу тоді йдеться? Публікуємо конспект книги Рейбрука, у якій він пояснює, звідки взялися сучасні проблеми демократії та як їх можна вирішити, використовуючи досвід античності та епохи Відродження.
Рейбрук переконаний, що людям подобається сама ідея демократії, але вони розчаровані її практичним застосуванням і втрачають довіру до політичних інститутів: партій, парламенту, уряду, преси. Раніше це недовіру пояснювали апатією, індивідуалізмом, консюмеризмом, але якщо проаналізувати ситуацію, стає очевидно, що все навпаки: апатію і сліпу довіру змінює підвищена увага до політики та невдоволення, особливо в періоди економічних криз.
На думку Рейбрука, будь-який уряд і будь-який політичний устрій балансує між двома критеріями: легітимністю та ефективністю. Ефективність характеризується швидкістю вирішення проблем, що добре видно на прикладі диктатур. Легітимність, своєю чергою, вимірюється залученістю народу до рішень і рівнем їх підтримки.
Зазвичай демократію критикують або за низьку ефективність, або за недостатню легітимність. Але сьогодні настав кризис і легітимності, і ефективності — і це щось нове.
Криза легітимності
Менше людей бере участь у виборах. Якщо голосує все менше виборців, а виборче право залишається загальним, чи можна говорити, що парламент представляє народ?
Непередбачуваність виборів. Попри зниження явки, поведінка виборців стає менш передбачуваною — люди легко змінюють свої політичні вподобання.
Менше членів у партіях. Кількість людей, які вступають до політичних партій, постійно зменшується.
Криза ефективності
Формування коаліцій затягується. Політичні процеси сповільнюються, уряди формуються довше. Наприклад, Бельгія з 2010 року півтора року жила без уряду.
Тиск на правлячі партії. Після завершення терміну вони втрачають підтримку виборців.
Управління державою сповільнюється. Уряди все рідше реалізують великі проєкти через обмеження боргами, міжнародними угодами та впливом корпорацій.
Рейбрук називає це «синдромом демократичної втоми» — коли безсилля відчувають і громадяни, і влада.
Хто винен?
Популісти звинувачують політиків.
Технократи — саму демократію.
Антипарламентаристи хочуть скасувати представницьку систему.
Рейбрук застерігає: популізм небезпечний для меншин,
технократія — для більшості,
антипарламентаризм — для свободи.
Проблема не в демократії як такій, а у виборчо-представницькій системі.
Чи можлива демократія без виборів?
Автор стверджує: вибори й демократія — не тотожні поняття. Людство практикує демократію понад 2500 років, а вибори — лише близько 200.
У давніх Афінах влада формувалася жеребкуванням. Це забезпечувало рівність і залученість громадян.
У Венеції та Флоренції використовували поєднання виборів і жеребкування, що зменшувало вплив еліт і корупцію.
Сучасні експерименти
У Канаді, Нідерландах, Ісландії та Ірландії проводилися спроби залучити громадян через жеребкування до політичних рішень.
Найуспішніший приклад — Ісландія, де конституцію частково створювали через краудсорсинг.
Рішення
Рейбрук пропонує поєднувати вибори та жеребкування. Наприклад:
створити палату парламенту з випадково обраних громадян
використовувати громадські асамблеї
залучати експертів для підтримки рішень
Він вважає, що це може зменшити корупцію та підвищити довіру.
Висновок
Жеребкування — це шанс оновити демократію.
Якщо його не використати, демократія ризикує занепасти.